Психолого-педагогічні особливості юнацького віку.

Студент і викладач, як субєкти навчального процесу.

"Студент" у перекладі з латинської означає "той, хто бажає знання". За визначення А.С. Власенко, "студентство - це особлива соціальна група, що формується з різних соціальних утворень суспільства і характеризується особливими умовами життя, праці, побуту, особливою суспільною поведінкою і психологією, для якої набуття знань і підготовка себе для майбутньої роботи у суспільному виробництві, науці і культурі є головним і здебільшого єдиним заняттям".

Т.В. Іващенко акцентує увагу на тому факті, що учні та студентство є складовою частиною такої суспільної групи як молодь. Як соціальна група вона наділена всіма якостями, властивими молоді. Водночас студентство має свої особливості. Однією з таких специфічних особливостей є соціальний престиж, оскільки більшість студентів усвідомлюють, що професійний навчальний заклад є одним із засобів соціального просування.

Студентство та учні професійних навчальних закладів – це мобільна група, метою існування якої є організована за певною програмою підготовка до виконання професійних і соціальних ролей у матеріальному і духовному виробництві.

"Студентство як соціальна група, - пишуть Б. Рубін і Ю. Колесніков, - функціонує в системі вищої освіти, виступає як об'єкт виробництва, предметом якої є не річ, а сама людина, особистість. Тому головною формою виробництва є навчально-освітня діяльність".

Спільна праця сприяє виробленню у студентства згуртованості та колективізму. Сам процес навчання у вищому навчальному закладі передбачає включення студентства в систему суспільних відносин, заміщення позицій і засвоєння соціальних цінностей.

Важливою особливістю учнів та студентства є те, що активна взаємодія з різними соціальними утвореннями суспільства, а також специфіка навчання у професійному навчальному закладі створюють великі можливості для спілкування. Тому досить висока інтенсивність спілкування – це специфічна риса студентства та учнів.



Соціально значущою рисою учнів та студентства є також напружений пошук сенсу життя, прагнення до нових ідей. Проте в силу недостатності життєвого досвіду, поверховості в оцінюванні явищ життя деякі студента та учня справедливої критики переходять до критицизму і навіть до нігілізму.

Психолог Самарін Ю.А., виділяє суперечливість, протиріччя юнацького віку:

1. між розвитком інтелектуальних і фізичних сил і жорстоким лімітом часу та економічних можливостей для задоволення збільшених потреб (соціально-психологічна);

2. між прагненням до самостійності у доборі знань і досить жорстокими формами і методами підготовки спеціаліста певного профілю (дидактична);

3. між великою кількістю інформації, що надходить різними каналами, розширює знання учнів або студентів, і відсутністю часу, а іноді бажання розумової переробки, що призводить до поверховості у знаннях і мисленні і вимагає спеціальної роботи викладачів щодо поглиблення знань і вмінь учнів та студентів загалом (психолого-педагогічна).

Отже, учні та студентство є складовою частиною молоді, її специфічною групою, що характеризується особливими умовами життя, побуту і праці, суспільною поведінкою і психологією, системою ціннісних орієнтацій. Тобто, студентство і учнів треба розглядати як соціальну групу в системі професійного навчального закладу, яка має свою мету, свої специфічні особливості і яка готується до виконання соціальних ролей і функцій інтелігенції, фахівців або кваліфікованого робітника.

Права і обов'язки учнів та студентів.

Права і обов'язки студентства визначені законом України "Про освіту" (ст. 51.), Положенням про вищий навчальний заклад. Студенти та учні мають гарантоване державою право на:

1. Навчання для здобуття певного освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівнів;

2. Вибір закладу освіти, форми навчання, освітньо-професійних та індивідуальних програм, позакласних занять;

3. Додаткову відпустку за місцем роботи, скорочений робочий час та інші пільги, передбачені законодавством для осіб, які поєднують роботу з навчанням;

4. Продовження освіти за професією, спеціальністю на основі одержаного освітньо-кваліфікаційного рівня, здобуття додаткової освіти відповідно до угоди з закладом освіти;

5. Одержання направлення на навчання, стажування до інших закладів освіти, у тому числі за кордон;

6. Користування навчальною, науковою, виробничою, культурною, спортивною, побутовою, оздоровчою базою закладу освіти;

7. Доступ до інформації в усіх галузях освіти;

8. Участь у науково-дослідній, дослідно-конструкторській та інших видах наукової діяльності, конференціях, олімпіадах, виставках, конкурсах;

9. Особисту або через своїх представників участь у громадському самоврядуванні, в обговоренні, вирішенні питань удосконалення навчально-виховного процесу, науково-дослідної роботи, призначення стипендії, організації дозвілля, побуту тощо;

10. Участь в об'єднаннях громадян;

11. Безпечні і нешкідливі умови навчання та праці;

12. Забезпечення стипендіями, гуртожитками, інтернатами у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

13. Трудову діяльність у встановленому порядку в позаурочний час;

14. Перерву у навчанні у вищих та професійно-технічних закладах освіти;

15. Користування послугами закладів охорони здоров'я, засобами лікування, профілактики захворювань та зміцнення здоров'я;

16. Захист від будь-яких форм експлуатації, фізичного та психічного насильства, від дій педагогічних та інших працівників, які порушують права або принижують їх честь і гідність.

Обов'язками учнів та студентів є:

· дотримання законодавства, моральних, етичних норм;

· систематичне й глибоке оволодіння знаннями, практичними навичками, професійною майстерністю;

· підвищення загального культурного рівня;

· додержання статуту, правил внутрішнього розпорядку закладу освіти.

Студент (учень) є об'єктом педагогічної діяльності. Продукти діяльності педагога матеріалізуються у психічному обличчі людини – у її знаннях, вміннях, навичках, в рисах характеру. Своєрідність даного об'єкту полягає в тому, що він одночасно є суб'єктом діяльності, проте не педагогічної, а іншої; навчальної, ігрової, дослідницької, комунікативною. Об'єктом діяльності студента та учня є наукова, теоретична і практична інформація, якою він має оволодіти. Продуктами його діяльності є відповіді: усні, письмові, графічні.

Таким чином, у студента та учня як суб'єкта діяльності є своя мета, свій об'єкт, свої способи досягнення мети, свої можливості.

Одне із завдань викладача на всіх етапах становлення студента – допомогти йому знайти себе. Якщо людина отримує знання, що не відповідає її нахилам, вона ніколи не пізнає якою цікавою може бути праця.

При організації викладачем впливу на свій об'єкт, потрібно враховувати те, що студент або учень ніколи не розвивається у прямій залежності від педагогічного впливу на нього, а за своїми законами, властивими його психіці – особливостями сприймання, розуміння, запам'ятовування, становлення волі, характеру, формування загальних і специфічних здібностей. Студент (учень) не народжується суб'єктом діяльності, а стає ним під впливом виховання.

Саме викладачі мають допомогти студентові (учневі) стати суб'єктом діяльності, в основі якої лежить саморух, самоутвердження, самовдосконалення.

У соціальній позиції студента або учня останнім часом сталися суттєві зміни: він став критичним, активним, прагне раціонально використовувати навчальний час, зусилля, матеріальні ресурси. Студент (учень) припускає, що він може висловити своє незадоволення кваліфікацією викладача; при цьому втрачається та стабільність, яка ґрунтувалася на взаєминах старшого і молодшого, досвідченого і недосвідченого. Студент (учень) не довіряє красивим словам, він хоче відчути повагу до себе, шанобливе ставлення до його особистості, визнання права бути вислуханим, права на самовираження, визначення його потреб законними. Учень, студент вимагає від викладача самокритичності. Не можна забувати і про те, що до вищих навчальних закладів вступають діти з Чорнобильської зони. У цих дітей неврастенія зустрічається утричі частіше, ніж у дітей з інших зон. Як свідчать дослідження, спостерігаються соціальні відхилення: прояв агресії (34%) (у "не чорнобильців" 7%), часткова неадекватна поведінка.

Наші студенти відчувають тягар втрати моральних орієнтирів, і тому хотіли б бачити у викладачеві взірець позитивної і життєстверджуючої стратегії особистості, що перемагає. Викладач має виступати представником позитивних соціальних цінностей, нести ідеї моральної перспективи. Звідси вимоги з боку студентів (учнів) бути усміхненим, вірити в краще майбутнє, не виказувати своєї знервованості побутовими турботами під час заняття, вміти приховати і підбадьорити студента.

Психолого-педагогічний аналіз змістовної структури особистості студента або учня дозволяє говорити про рівень сформованості його професійної культури – системи цінностей, що утворює його внутрішній світ і виступає орієнтиром поведінки і формування життєвих і професійних установок. Ця система цінностей включає:

· когнітивні цінності, тобто цінності-знання, котрі є підвалинами професійної діяльності (фахові, культурологічні, моральні, правові, економічні, екологічні, психологічні та ін.), які зумовлюють формування моральної, правової, економічної та інших культур особистості;

· технологічні цінності, тобто уміння, що дозволяють користуватися знаннями в стандартних і нестандартних, проблемних ситуаціях. З-поміж них виділяються інтелектуальні уміння, які забезпечують культуру розумової праці, вирішення творчих завдань та ін.: комунікативні уміння, що забезпечують повноцінне та успішне спілкування з іншими суб'єктами педагогічного процесу, сприяють формуванню культури спілкування; рефлексивні уміння, які допомагають аналізувати власну діяльність і поведінку та ін.;

· цінності- властивості, котрі виявляють в навчальній і позааудиторній діяльності: спрямованість (цілеспрямованість, відданість справі, громадянськість), якості (вимогливість, товариськість, оптимізм, стриманість, повага до людини, працелюбність та ін.). Ці властивості сприяють розвитку емоційно-вольової сфери особистості.

Молодший юнацький вік – 15-18 років, вік учнів професійно-технічних закладів освіти.

Старший юнацький, або студентський вік – 18-25 років. Ще К.Д.Ушинський вважав період від 16 до 22-23 років "найрішучим", вказуючи на те, що у цьому віці визначається спрямованість у способі мислення людини і в її характері.

Соціолог В. Шубкін називає вік від 17 до 25 років доленосним періодом у житті людини. Інтенсивні пошуки поклику, вибір пріоритету, перехід від книжних романтичних уявлень до зіткнення з реальними інститутами, професійне самовизначення, працевлаштування, любов, становлення сім'ї. Все це пов'язане з такою гостротою емоційних переживань, з такою кількістю рішень, які необхідно прийняти в найкоротший період і які величезною мірою визначають долю людини, тому:

1. Це період найбільш інтенсивного дозрівання особистості; саме на нього припадає досягнення стабільності більшості психічних функцій;

2. Це вік переоцінки цінностей і мотивації поведінки, посилення свідомих мотивів поведінки; проте спеціалісти в галузі вікової психології і фізіології відзначають, що здатність до свідомої саморегуляції своєї поведінки розвинена у студентів не повною мірою (невмотивований ризик, невміння передбачити наслідки своїх вчинків, в основі яких можуть бути не завжди гідні мотиви);

3. Водночас – це вік безкорисливих жертв і самовіддачі;

4. Це центральний період формування якостей характеру та інтелекту; саме на нього припадає досягнення стабільності та піку більшості психічних функцій (пік розвитку уваги 22, 24 років, в подальшому в 27,29 років – спад; пік розвитку пам'яті 23, 24, 29 років; пік розвитку мислення від 20- 22 років до 25).

Протягом усього цього вікового періоду найменше змінюється образна пам'ять, яка зберігає попередній рівень розвитку. Найбільших змін набуває короткотривала, вербальна пам'ять. У цьому віці посилюється роль практичного мислення.

Існує ще одна особливість розвитку учнів та студентів: якщо в середній школі дуже часто навчання в виховання випереджували розвиток, то в студентському віці найчастіше розвиток випереджує навчання і виховання.

Коло інтересів учнів професійного навчального закладу та студентів не обмежується тільки навчальним матеріалом, а поширюється також на мистецтво, спорт, суспільну діяльність, організацію особистого життя.

На цей вік припадає процес активного формування соціальної зрілості. Соціальна зрілість передбачає здатність кожної молодої особи оволодіти необхідною для суспільства сукупністю соціальних ролей (спеціаліста, батька, матері, громадського діяча).

Проблему соціальної зрілості особистості вивчають різні науки. До них відносяться педагогіка, психологія, соціологія, акмеологія. Проблема зрілості може розглядатися на рівні індивіда, особистості, суб’єкта діяльності і індивідуальності. Особистісна соціальна зрілість включає такі компоненти: відповідальність, толерантність, саморозвиток, позитивне ставлення до світу (цей компонент присутній у всіх попередніх).

У учнів та студентів підвищується інтерес до моральних проблем (мета, образ життя, обов’язки, любов, вірність тощо). Посилюється цілеспрямованість, рішучість, настирливість, самостійність, індивідуальність, ініціативність у процесі діяльності та спілкування, вміння володіти собою.

Відомо, що в юнацькому віці бажання і прагнення розвивається раніше, ніж воля і характер. В силу недостатності життєвого досвіду студентська молодь плутає ідеали з ілюзіями, романтику з екзотикою.

Юність – пора самоаналізу і самооцінок. Самооцінка здійснюється шляхом порівняння ідеального "Я" з реальним. Проте, разом з тим ідеальне "Я" може бути ілюзорним. Це викликає невпевненість в собі, що супроводжується зовнішньою різкістю і розв’язаністю.

У першокурсників часто можна спостерігати досить різкий перехід від захоплюючого очікування при вступі до вищого навчального закладу і в перші місяці навчання в ньому до скептичного, критичного та іронічного ставлення до викладачів, вузівського режиму.

Другий період юності характеризується максималізмом і категоричністю думок, які не завжди свідчать про принциповість. Іноді категоричність переходить в негативне ставлення до думки дорослих, особливо літніх людей і неприйняття їх порад. Оскільки юність має підвищену соціальну активність, при відсутності необхідного виховання це призводить до конфліктів.

На сучасному етапі розвитку нашого суспільства постають нові проблеми; невпевненість у завтрашньому дні призводить до "запрограмованого" неблагополуччя молоді; агресивність з одного боку, соціальна інфантильність з іншого частіше й частіше характеризують студентів, особливо енергійних і романтичних. Романтизм часто змінюється скептицизмом і цинізмом, прагнення до високих ідеалів – споживацькою психологією.

Ю.А. Самарін виділив ряд характерних рис, які мають місце у розвитку учнівського та студентської молоді. В цей період людина визначає свій майбутній життєвий шлях, оволодіває професією і починає пробувати себе в різноманітних галузях життя; самостійно планує свою діяльність і поведінку, активно відстою самостійність суджень і дій. У цьому віці складається світогляд, етичні і естетичні погляди на основі синтезу багатьох знань, життєвого досвіду, самостійного розуміння і практичних дій.

Факт вступу до професійного навчального закладу зміцнює віру молодої людини у власні сили і здібності, народжує надію на нове і цікаве життя. Водночас на першому та другому курсах досить часто виникає питання про правильність вибору професії, спеціальності, що супроводжується розчаруванням. До кінця третього курсу остаточно розв’язується питання про пріоритетне самовизначення.

У дослідженнях педагогів і психологів зафіксовано, що у студентської молоді третього курсу спостерігається пожвавлення і поглиблення системи міжособистісних стосунків, підвищується інтерес до інших студентських груп. У цей час виникає проблема створення сім'ї. Студенти стають більш розбірливими у виборі навантажень, доручень; бувають випадки, коли інтимне, особисте у структурі спілкування витісняє всі інші складові.

Пошук супутника життя відіграє на 3-4 курсах велику роль, впливає на успішність і громадську активність студентів. Дані соціологів свідчать про те, що, як правило, студентські сім'ї не залишаються поза групою, не випадають з колективу.

Якщо на першому курсі "діад" і "тріад" (мікрогруп, об’єднаних дружніми стосунками) в групах нечисленна, то до третього курсу майже кожен студент є представником якоїсь з груп, які відрізняються своєю спрямованістю, спільністю світоглядних позицій, інтересів.

У психолого-педагогічній літературі є способи виділяти різні типажі учнів та студентів за структурними особливостями особистості, або за іншими критеріями.

Переважна більшість авторів вважає, що в структурі особистості необхідно виділяти чотири групи властивостей, тобто стійких особливостей, що виявляються у різних видах діяльності. Отже, це такі чотири групи властивостей:

· Спрямованість особистості, до якої входять її потреби, мотиви, цілі, переконання, ідеали;

· Темперамент – психічна властивість особистості, яка визначає динаміку її виявів у різних видах діяльності;

· Здібності, тобто психічні властивості особистості, що являють собою потенційні й реальні можливості людини у виконанні тієї чи іншої діяльності;

· Характер – сукупність основних, стрижневих властивостей особистості, що визначають стиль її поведінки у суспільстві. Спрямованість – це основа, що визначає психологічний зміст без включення властивостей особистості, це своєрідний стрижень особистості.

Б.Г. Анан'єв розробив типологію сучасного студентства, в основу якого були покладені такі критерії:

1. Ставлення до навчання;

2. Наукова і громадянська активність;

3. Загальна культура;

4. Почуття колективізму

Тип 1. Студент, що відмінно навчається з профілюючих, загальнотеоретичних, суспільних дисциплін. Займається науково-дослідницькою роботою. Має високу культуру. Бере активну участь в громадській роботі. З колективом пов'язаний різнобічними інтересами. Це – ідеал сучасного студента.

Тип 2. Студент добре навчається. Вважає отримання спеціальності єдиною метою навчання у вищому навчальному закладі. Суспільними дисциплінами цікавитися ц межах програми. Пов'язаний з колективом навчальними і професійними інтересами. Бере участь у громадській роботі. Оцінюється викладачем та колегами як хороший студент.

Тип 3. Студент, що відмінно встигає у навчанні, розглядає науку як основну сферу інтересів і діяльності. Виявляє інтерес до суспільних наук як засобу пояснення дійсності і своєї поведінки. Має високу загальну культуру. Активний у громадській діяльності, з колективом пов'язаний широкими науковими інтересами. Студент цього типу – майбутній учений. Серед цих студентів є такі, хто займається тільки наукою, всі ж інші заняття вважає марною тратою часу. Саме про них говорять – "раціоналіст ХХІ століття".

Тип 4. Студент, що встигає у навчанні, активно цікавиться суспільними науками понад програми, науково-дослідницькою роботою, як правило, не займається. Загальна культура обмежена професійними інтересами. Виключно активний у громадській роботі і в житті колективу, інтереси якого розглядає як власні. Це активний громадський діяч. Його поважають за чесність, принциповість, єдність слова і справи. Він завжди в гущавині життя. Вчиться на "4" і "5".

Тип 5. Студент, що встигає у навчанні з усіх дисциплін. Науково-дослідницькою роботою не займається. Розглядає спеціальність і культуру як основну сферу своїх інтересів і діяльності. В суспільному, громадському житті не бере активної участі. З колективом його пов'язують культурні та розважальні інтереси. В студентському колективі він – визнаний ерудит, знавець сучасного мистецтва, за його порадою інші студенти читають та інші книжки. Іноді це заважає навчанню, але такий студент добре навчається і сумлінно ставиться до майбутньої професії.

Тип 6. Студент погано навчається, має низьку успішність. Науково-дослідницькою роботою не займається. Пасивний стосовно участі в громадській діяльності. Відпочинок і розваги розглядає як головну сферу своєї діяльності. З колективом пов'язаний головним чином інтересами відпочинку. Це посередній студент, який вважає себе "оригіналом", іноді морально нестійкий. До вищого навчального закладу він вступив тому, що це "модно", "всі йдуть". Свою професію не любить і цінує її лише як джерело існування. Навчається з мінімальним зусиллям; де є можливість, використовує шпаргалку.

В науково-методичній літературі можна зустріти поділ учнів та студентів за рівнем відповідального ставлення до навченої діяльності. Критерієм відповідальності найчастіше вважають: повноту виконання завдань, термінів їх здачі, зацікавленість роботою. Виходячи з цих критеріїв, студенти поділяються на дійсно відповідальних, виконавців і безвідповідальних.

Дійсно відповідальних характеризує творчий підхід до виконання роботи. Завдання вони виконують вчасно, у великих обсягах, мають бажання проводити наукову роботу.

Виконавці виконують "від і до" усі вимоги, їх ставлення до роботи – формальне, немає бажання працювати, завдання дуже часто виконують в останній момент.

Безвідповідальні виконують завдання епізодично.

Слід зауважити, що більшість учнів та студентів є представниками другого рівня.

Учнів і студентів можна поділити на чотири групи: високий рівень – творчий тип мислення; достатній рівень – репродуктивно-творче мислення; середній – репродуктивне мислення; низький – інтуїтивне мислення.

Отже існують різні види типізації студентів, які певною мірою можуть допомогти молодому викладачеві в організації навчально-виховної роботи, процесу адаптації молодої особи у вищому навчальному закладі.

Найважливішою умовою для успішного всебічного розвитку кожного учня або студента є розуміння ним своєї неповторності, індивідуальності. Відомий психолог Анан'єв Б.Г. відзначає: "Індивідуальність – це і предмет виховання і його умова, а найбільше його продукт. Як в клінічному, так і в педагогічному досвіді одиничне в смислі індивідуальності є унікальним явищем, оскільки воно має власний внутрішній світ, самосвідомість і саморегуляцію, що є діючим організатором поведінки – "я".

Індивідуальність – це своєрідність психіки особистості індивіда, її неповторність. Вона проявляється в рисах темпераменту і характеру, в емоційній і вольовій сферах, в інтересах, потребах і здібностях людини.

Сукупність індивідуальних психічних особливостей студента, які визначають його діяльність і поведінку, називають темпераментом. У ньому стійко поєднується психодинамічні властивості людини, зокрема активність і емоційність. Активність поведінки характеризує ступінь енергійності, швидкості або, навпаки, інертності та повільності. Емоційність поведінки характеризується особливостями перебігу емоцій, виявом почуттів, настроєм. Темперамент є динамічною основою характеру – індивідуальним поєднанням більш стійких і істотних психічних властивостей індивіда, що виражають його відношення до дійсності та виявляються у вчинках і поведінці, а також у мові, міміці, жестах і пантоміміці. Знання характеру суб’єкта дозволяє в певній мірі передбачати його поведінку й налагоджувати з ним відносини. Властивості характеру розкриваються у вчинках, які відображають відношення студента до навчання, колективу, викладачів, самого себе (доброта і чуткість або байдужість, працелюбність або лінощі, охайність або неохайність, планомірність або розкиданість, поверховість у роботі, скутість у спілкуванні та ін.). вольовий характер вирізняють визначеність, постійність, самостійність, наявна система переконань.

Адаптація учнів та студентів у професійному навчальному закладі

Зі вступом до освітнього закладу учень та студент проходить соціальну адаптацію до процесу в освітньому закладі.

Соціально-педагогічна адаптація – це засвоєння молодою людиною норм, включення в систему міжособових стосунків групи.

Адаптацію в навчальному закладі слід розглядати як комплексну проблему, виділяючи в ній різні окремі рівні і ланки, кожна з яких маж специфічні механізми, зумовлені рівнем розвитку студента, групи і колективу. Процес адаптації учнів та студентів проходить на декількох рівнях "пристосування": 1) до нової системи навчання; 2) до зміни режиму праці і відпочинку; 3) до входження в новий колектив.

Протягом перших курсів складається колектив, формується навички і уміння раціональної розумової праці, усвідомлюється покликання до обраної праці, дозвілля, побуту, встановлюється система роботи щодо самоосвіти і самовиховання професійно-значущих якостей.

Різке руйнування багатолітнього звичного робочого стереотипу, основу якого складає відкрите І.П. Павловим психофізіологічне явище – динамічний стереотип, іноді призводить до нервових зривів і стресових реакцій..

З цієї причини період адаптації, пов'язаний із руйнуванням попередніх стереотипів, може на перших порах зумовлювати порівняно низьку успішність та труднощі у спілкуванні.

В одних студентів вироблення стереотипу відбувається стрибкоподібно, у інших – рівно. Безперечно, особливості перебудови пов’язані з типом нервової системи, проте соціальні чинники теж мають позитивне значення. Знання індивідуальних особливостей студента, на основі яких будується система його включення в нові види діяльності і нове коло спілкування, дає можливість зробити процес адаптації рівним і психологічно комфортним.

На основі досліджень процесу адаптації першокурсників можна виділити такі труднощі:

1. негативні переживання, пов’язані з виходом учорашніх учнів з шкільних колективів з їх моральною допомогою і моральною підтримкою;

2. невизначеність мотивації вибору професії;

3. недостатня психологічна підготовка до неї;

4. невміння здійснювати психологічну саморегуляцію поведінки і діяльності;

5. відсутність повсякденного контролю педагогів;

6. пошук оптимального режиму праці і відпочинку в нових умовах;

7. налагодження побуту і самообслуговування, особливо при переході з домашніх до умов гуртожитку;

8. відсутність навичок самостійної роботи;

9. невміння конспектувати, працювати з першоджерелами, словниками, каталогами, довідниками, показниками.

Всі ці труднощі – різні за своїм походженням, одні з них – об’єктивні, інші – носять суб’єктивний характер і пов’язані з слабкою підготовкою, дефектами виховання в сім'ї та школі.

На жаль, при зарахуванні абітурієнта у вищий навчальний заклад освіти в основному враховується лише його успішність – рівень знань. Відсутність іншої інформації у викладача приводить до того, що процес пристосування студентів до вузівського життя затягується.

Для вироблення тактики і стратегії, що забезпечує оптимальну адаптацію студентів до вищого навчального закладу, важливо знати життєві плани, інтереси першокурсника, систему домінуючих мотивів, рівень домагань, самооцінку, здатність до свідомої регуляції поведінки і т.ін.

Процес адаптації кожного студента проходить по-різному. Юнаки і дівчата, що мають трудовий стаж, легше адаптуються, ніж вчорашні школярі.

Адаптації першокурсників професійного навчального закладу сприяє така система заходів: 1) робота щодо комплектування академічних груп з урахуванням психологічних особливостей студентів і їх психологічною сумісності; 2) ритуал "Посвята в студенти"; 3) виступи викладачів; 4) курс "Вступ до спеціальності"; 5) знайомство з історію вищого навального закладу і його випускниками; 6) організація консультпунктів у гуртожитку; 7) ведення щомісячної атестації, що дозволяє контролювати самостійну роботу і допомагати першокурсникам.

Особливе значення для адаптації учня та студента має колектив. А.С.Макаренко визначає колектив як "цілеспрямований комплекс особистостей", організованих, наділений органами колективу. А там, де є організація колективу і питання ставлення товариша до товариша – це питання дружби, не питання сусідства, а питання відповідальної залежності.

Формуванню колективу сприяє створення соціально-ціннісної єдності шляхом роз’яснення значущості навчання, його мети і задач, стимулювання активу стосовно згуртування колективу; розвиток свідомості, творчості, дружби, розуміння взаємостосунків; закріплення авторитету активу; забезпечення дружньої спільної діяльності; проявлення турботи про учнів та студентів, врахування їх запитів.

Колектив проходить кілька стадій у своєму розвитку за рівнем згрупованості, наявності громадської думки, авторитетного активу, а також рівнем вимогливості особистості до себе.

За словами Л.В. Виготського, роль педагога зводиться до того, щоб бути організатором соціального виховного середовища, регулятором і контролером його взаємодії з кожним учнем або студентом.

Прямий обов’язок педагогічного складу всього вищого навчального закладу полягає у тому, щоб допомогти учню та студентові в процесі становлення його не тільки як майбутнього спеціаліста, але й як особистості, сприяти створенню атмосфери свободи, самоповаги та творчості.

Важливе місце в системі особистісно-середовищних стосунків учнів, студента займають комунікативні зв’язки з педагогічного складом. Зараз переважає суб’єктивно-об’єктна парадигма, авторитарний стиль, компанійська поведінка з боку учнів, студентів, формалізм педагогічних заходів. Більш доцільною була б суб’єктно-суб’єктна взаємодія, яка має на меті:

· розвиток творчого потенціалу учнів, студентів на базі співробітництва;

· Прагнення до самореалізації і самовираження обох суб’єктів у навчальному процесі;

· Удосконалення техніки спілкування.

Виникає необхідність пожвавлення роботи органів учнівського, студентського самоврядування. Студентське самоврядування у вищому навчальному закладі освіти функціонує з метою забезпечення виконання студентами обов’язків та захисту їх прав і сприяє гармонійному розвитку особистості студента, формуванню у нього навичок майбутнього організатора, керівника.

Основними завданнями органів студентського самоврядування є:

1. забезпечення і захист прав і інтересів учнів та студенів;

2. забезпечення виконання учнями, студентами своїх обов’язків;

3. сприяння навчальній, науковій та творчій діяльності учнів, студентів;

4. сприяння у створенні умов для проживання і відпочинку учнів, студентів;

5. створення різноманітних учнівських та студентських гуртків, товариств, об'єднань, клубів за інтересами;

6. організація співробітництва із учнями та студентами інших вищих закладів освіти і молодіжними організаціями;

7. сприяння працевлаштуванню випускників;

8. участь у вирішенні питань міжнародного обміну учнями та студентами.

Отже, учнівство, студентство – це особлива соціальна група, яка має свої психологічні особливості, етапи розвитку соціальної адаптації у професійному навчальному закладі.

Викладач професійного навчального закладу як організатор навчально-виховного процесу, його педагогічна культура.

Професія викладача одна з найбільш творчих і складних професій, так як поєднує науку та багатофункціональну діяльність.

Багатофункціональна діяльність:

Письменник (підготовка матеріалів).

Режисер та постановник (розробка ідеї та її реалізація).

Актор.

Педагог, психолог, вчений.

Професійна педагогічна діяльність розглядається як цілісна динамічна система.

Розробляючи проблему педагогічної діяльності, Н.В.Кузьміна визначила психологічну структуру діяльності педагога.

Психологічна структура діяльності педагога є своєрідним відображенням діяльності педагогічних систем. Психологічна структура діяльності – це взаємозв'язок, система і послідовність дій педагога, спрямованих на досягнення поставлених цілей через розв'язання педагогічних задач. У ній Н.В.Кузьміна виділяє конструктивний, організаторський, комунікативний і гностичний функціональні

Гностичний компонент є своєрідним стрижнем усіх. вищеназваних компонентів. Він включає в себе вивчення: 1)змісту і способів впливу на студентів; 2)вікових та індивідуальних особливостей студентів; 3)особливостей навчально-виховного процесу і результатів власної діяльності, її переваг і недоліків.

Конструктивний компонент включає в себе: 1)добір і композицію змісту інформації, яка стає надбанням студентів; 2) проектування діяльності студентів , в які й необхідна інформація може бути засвоєна; 3) проектування власної майбутньої діяльності і поведінки,, якими вони мають бути в процесі взаємодії зі студентами. У навчальній діяльності конструктивні уміння виявляються у доборі і композиції навчальної інформації, проектуванні власної діяльності і діяльності студентів щодо засвоєння інформації. За нашими спостереженнями, у досвідчених викладачів, докторів наук найбільш вміння виділяти вузлові моменти, закономірності, тенденції, напрями, а також на високому рівні добирати і структурувати матеріал, але вони менш уваги звертають на методику викладання. Для конструктивної діяльності молодих педагогів характерним є планування власної діяльності, а не способів організації діяльності студентів. У них відсутні відчуття особливості сприймання інформації аудиторією. Молоді викладачі відчувають труднощі конструюванні матеріалу, у виділенні головного, та в розподілі його за часом. Доценти звертають увагу на конструювання контактів з аудиторією під час викладання вони легко знаходять співвідношення між теоретичним і фактичним матеріалом. Педагоги-майстри відчувають аудиторію і творчо перебудовують інформацію.

Проективні – це інтелектуальні уміння, необхідні для мисленнєвого моделювання наукового пошуку або. навчально-виховного.

У науковому пошуку – це вміння чітко сформулювати мету, проблему, гіпотезу, задачі дослідження, знаходити найбільш ефективні методи вивчення явищ, та аналізованих, добирати інформаційний матеріал для наукового пошуку, передбачати і попередньо оцінювати результати дослідження тощо.

Організаційний компонент, вміщує організацію: 1) інформації в процесі її повідомлення студентам; 2) різних видів діяльності студентів таким чином, щоб результати відповідали цілям системи; 3) власної діяльності і поведінки в процесі безпосередньої взаємодії з студентами.

Л.І.Уманський встановив, що організація людей, збільшення їх сили і можливостей відбувається в результаті подвійного психологічного ефекту: 1) об'єднання, інтеграції членів групи взаємодії; 2) вплину на групу організатора, що забезпечує цю інтеграцію. Таким чином, інтеграція є основною функцією організаторської діяльності, яка включає: облік, контроль, перевірку виконання, установлення індивідуальної відповідальності.

Комунікативний компонент вміщує:

1) встановлення педагогічно доцільних стосунків з тими, на кого спрямований вплив (на основі визнання моральної, інтелектуальної і політичної зверхності в ролі керівника і організатора - «взаємини по горизонталі»);

2) установка правильних взаємин з тими, хто виступає в ролі керівників даної системи (дисциплінованість, принциповість, творчість – «взаємини по вертикалі») і партнерів по діяльності;

3) співвіднесення своєї діяльності з державним завданням, що ставиться до керівника як громадянина своєї держави.

Психологічна структура компонентів діяльності викладача є динамічною і поступово змінюється з оволодінням майстерністю.


8009089737962188.html
8009168169113826.html

8009089737962188.html
8009168169113826.html
    PR.RU™